20-22 серпня в рамках 4-го етапу проєкту «Підвищення екологічної обізнаності місцевого населення шляхом спільного збереження кажанів у прикордонних районах Угорщини, Словаччини, Румунії та України» відбулася експедиція до Виноградівського, Іршавського та Мукачівського районів Закарпаття.
Співробітниками Інституту еколого-релігійних студій Олександром Бокотеєм (керівник проєкту) та Михайлом Біланичем разом із партнерами Андрієм-Тарасом Баштою, Леонідом Покритюком та Олегом Супруненком було обстежено сакральні споруди в таких населених пунктах, як Великі Ком’яти (Виноградівщина), Заріччя, Сільце, Хмільник, Дубрівка, Луково, Імстичево, Білки, Осій, Ільниця, Мала Розтока (Іршавщина), м. Іршава, Дерцен, Нижній Коропець, Жнятино, Павшино (Мукачівщина), м. Мукачево (центр, а також райони колишніх сіл Паланок та Підгород).
У переважній більшості обстежених храмів було знайдено колонії або послід кажанів, в основному це вид Вухань звичайний (Plecotusauritus). Під час обстеження під дахом кожного храму було встановлено спеціальні ящики для кажанів. Чому саме в цей час актуально розвішувати такі ящики? Початок осені – це час їхнього спарювання, коли самці «співають» самкам і тим самим залучають їх до своїх схованок. Кожен, хто бажає, може почепити в сарай або на дереві, в саду, або ж біля багатоквартирного будинку ящик подібної конструкції.
ФОТО: СХЕМА ЯЩИКА ДЛЯ КАЖАНІВ
(http://jak.bono.odessa.ua/articles/budinochok-dlja-kazhaniv-godivnici-i-shpakivni.php)
У цілому нашій групі вдалося встановити під дахами храмів уже 13 ящиків. Робиться це відповідно до програми проєкту з метою адаптації та збереження колоній рукокрилих. Метою цих заходів є визначення кількісного та видового складу кажанів. Останнім часом їхня популяція дедалі зменшується, адже вони є дуже вразливими до людської діяльності. Однією з причин є те, що люди бояться рукокрилих через безглузді міфи, витворені з давніх-давен.
ФОТО: ТИПОВИЙ “БУДИНОЧОК” ДЛЯ КАЖАНІВ, ВСТАНОВЛЕНИЙ ПІД ЧАС ЕКСПЕДИЦІЇ
Ми ж нагадуємо, що кажани важливі для природної екосистеми, а також корисні для сільськогосподарського виробництва, адже вночі вони поїдають велику кількість комах-паразитів, які завдають шкоди сільськогосподарським культурам. Навіть голоси кажанів відлякують комах, бо ж багато видів комах чують ультразвук, за допомогою якого «спілкуються» й орієнтуються в просторі ці тварини. Кажани аж ніяк не несуть загрози для людей, тому боятися їх не слід, як і не потрібно, власне, чіпати їх без потреби. Тому мета нашого проєкту полягає у просвітництві людей щодо відповідального ставлення до Божого Створіння – природи!
Паралельно з дослідженням кажанів вивчалися й птахи, які також полюбляють оселятися у вежах храмів. Насамперед це сови. У низці храмів були виявлені сліди перебування цих птахів, передусім сича хатнього та рідкісної червонокнижної сипухи, яку недарма називають «церковною совою». Втім, спостереження показують, що ремонтні роботи в церквах, особливо із заміною старих вікон на новітні «євровікна», негативно впливають на популяції птахів, які сотнями років гніздилися у верхів’ях сакральних споруд. Не заперечуючи потребу утеплення дахів та встановлення новітніх вікон, фахівці-орнітологи пропонують все ж таки враховувати важливість сприяння та підтримки життєвого простору птахів шляхом, наприклад, створення для них гнізд чи хаток для гніздування, влаштування спеціальних невеликих, але достатніх отворів для проникнення птахів усередину церковних веж тощо.
Дослідники не оминули увагою й архітектурно-історичну спадщину, якою славиться Закарпаття, але яка давно потерпає від численних причин занепаду унікальних об’єктів. Так, у селі Луково Іршавського району експедиція відвідала старовинний млин, який належить родині Сенинців. Основі млина вже понад 200 років, причому досі він зберігся в робочому стані, точніше, був відновлений після занепаду, який стався з розвалом місцевого колгоспу. Тоді нащадки перших власників відновили старовинний механізм і тривалий час використовували його за призначенням. На жаль, господар – пан Денис, який турбувався про унікальний дерев’яний механізм, – нещодавно помер, і тепер підтримувати млин у робочому стані нема кому. Вдова та хазяйка Олена Іванівна самотужки не дає собі з цим ради, тож без сторонньої допомоги млин може занепасти. Учасники експедиції спробують донести цю сумну, але важливу інформацію, де тільки зможуть, аби привернути увагу небайдужих та зацікавлених долею двохсотрічної пам’ятки технічної культури.
Ще сумнішим є стан у понад столітньої фари, що була колись обійстям священника греко-католицького храму в селі Дубрівка на Іршавщині. Після реквізиції будівлі у священника в часи радянської влади в ній був сільський клуб, який кілька десятиліть тому занепав, і відтоді добротна фара, справжня садиба з міцними стінами, пивницею, цікавою архітектурою, повільно руйнується. Наразі селяни використовують її для зберігання сіна та малоцінних речей. Сільська рада Дубрівки не здатна самотужки відновити будівлю, повертати ж її у власність церковної громади не квапиться. Втім, навіть якби таке й сталося, то фінансові можливості громади є доволі обмеженими і на реанімацію фари їх точно не вистачить. Відтак, доля вікової пам’ятки сільської архітектури – під великим питанням…
Обстежуючи десятки церковних дзвіниць, учасники експедиції не могли не звернути увагу на дуже цікаве і маловивчене явище – різноманіття пристроїв, які мають безліч народних назв – калатало, деркач, клепач, клепало тощо. Йдеться про механічний звуковий інструмент, який застосовується як православними, так і католиками (але не реформатами) у Велику, або Страсну п’ятницю, у день найсуворішого посту для усіх християн.
Тоді за традицією у церквах замовкають дзвони, натомість застосовують пристрої, що видають «дерев’яний» звук – тріск або стук молоточків. При цьому конструкція цих пристроїв настільки різна, що практично не повторюється в кожній церкві. В деяких храмах застосовуються нові копії старих пристроїв, старі ж зберігаються або поруч, або в інших господарчих приміщеннях.
Виникла ідея не лише збирати фотоколекцію з метою популяризації стародавньої народної механіки, а й облаштувати музейну експозицію з «тріскотал», які вже вийшли з ладу і непотрібні в храмах, із супровідною інформацією про те, з якої саме церкви вони потрапили до музею, а можливо, відомі й автори цих механізмів.
Під час 4-го етапу проєкту особливо вразило кілька цікавих речей у селі Дерцен Мукачівського району. Зокрема, ми відвідали найбільший в Україні хрест, який сягає 40 метрів і розміщений на найвищому горбі в цьому селі. Тут є також єдина в Україні добровільна пожежна бригада. В селі є лише реформатський храм, який ми й обстежили. На храмі зауважили пам’ятну табичку з написом «Маленький робот» зі списками жертв депортації угорців у 1944-1945 роках. Саме в такому вигляді злочин сталінського режиму й увішов в угорський вокабуляр – «Malenkij robot». Так в угорській історичній практиці називають насильну масову депортацію радянською військовою владою угорськомовного та німецькомовного чоловічого населення призовного віку на території Закарпаття. Наприкінці 1944 року силами НКВС, СМЕРШу та військових 4-го Українського фронту на території тодішнього утворення «Закарпатська Україна» (яке згодом переформували в Закарпатську область УРСР) було проведено масштабну операцію з затримання та депортації чоловіків угорської та німецької національностей.
Для полегшення операції її організатори вигадали прикриття, начебто чоловіків збирають на триденні відновлювальні «малі роботи» (угорці, незнайомі тоді з російською мовою, чули це як «Malenkij robot»), після виконання яких всі залучені мали повернутися по домівках. Насправді після складення списків, починаючи з 18 листопада 1944 року, всіх зібраних пішими колонами доправляли в концентраційні табори в Сваляві та Самборі. Під операцію підпадали чоловіки угорської та німецької національності віком від 18 до 50 років, а також всі, незалежно від національності, солдати та офіцери німецької та угорської армії. Після збору затриманих відправили на тривалий термін ув’язнення в табори ГУЛАГу. Точних даних про кількість жертв цієї операції досі нема, але за підрахунками істориків, вона коштувала життя приблизно 55 000 чоловіків (близько 10 000 німців та 45 000 угорців). Фактично, додому після відбуття кількарічного покарання повернулася щонайбільше половина заарештованих. На згадку про цю трагедію в усіх селах та містах Закарпаття, де живуть угорці, встановлені пам’ятні знаки на честь загиблих земляків.
ФОТО НАЙБІЛЬШОГО В УКРАЇНІ ХРЕСТА
Отже, проєкт із вивчення біорізноманіття кажанів сприяє не лише виконанню основної мети, а й розширенню можливостей краєзнавчих досліджень та появі нових дослідницьких ідей. Ідея розвідки та систематизації церковних калатал виникла, власне, під час наших експедицій. Цьому дуже допомагає об’єднання експертів із різних галузей. Дослідження триватимуть й надалі, планується охопити частину Ужгородщини та Мукачівщини (які не були досліджені досі), а також Перечинський район.
Дослідники дуже вдячні за гостинність усім, хто щиро приймав їх під час експедицій, передусім отцям, пасторам, їхнім дружинам.
Олег Супруненко, Михайло Біланич
