У Криму остання знахідка цього виду датується 1947 роком. Значно довше довгокрил протримався на Закарпатті. Адже там ще у 1993 році налічили близько 200 особин у штольні “Довгаруня” на Рахівщині. Однак вже наступного року довгокрилів там більш не знайшли.
Навіть спеціальні пошуки наприкінці 90-их років по місцях, які він населяв раніше, не дали позитивного результату. Чому ж цей вид зник з території України? 
Головним чином — через турбування і руйнування його оселищ, використання пестицидів та навмисне винищення людиною. Сумна іронія у тому, що довгокрила також добували задля виготовлення опудал і скелетів для освітніх закладів, біологічних кабінетів, музеїв тощо. На фотографіях ви можете побачити цілу коробку з довгокрилами, відловленими на Рахівщині на початку 60-их років ХХ століття.
Сьогодні музей, напевне, єдиний спосіб побачити цього кажана в Україні. Хоча у сусідніх Румунії, Угорщині, Словаччині він є поширеним видом у дикій природі 
Сьогодні, у День пам’яті втрачених видів, на цьому трагічному прикладі ми хочемо показати, наскільки стрімко може відбутися втрата. Вона може розпочатися з окремої, іноді невеликої території, а згодом стати глобальною і часто — незворотньою. І лише від нас залежить, чи зможемо ми захистити майбутнє тих видів, які зараз перебувають під загрозою, зазвичай, саме через людську діяльність.На фото: Тушки довгокрила звичайного з фондів Зоологічного музею ЛНУ
Джерело: https://www.facebook.com/wwfukraine/posts/4711135675575227
