Наукові джерела минулого про кажанів

Кажанів в Україні та, зокрема, на Закарпатті, інтенсивно почали досліджувати на межі XX-XXІ століть. Однак вивченням рукокрилих місцеві науковці займалися задовго до цього.

Підтверджує це книга “Природнича історія пана фон Бюффона” (“Herrn von Buffons Naturgeschichte”) 1785 року видання, знайдена у відділі стародруків бібліотеки Ужгородського національного університету. У книжці є розділ про кажанів, ілюстрований чудовими малюнками різних видів рукокрилих:

Оскільки в нашому краї в ті часи своїх друкарень не було, освітні заклади та окремі зацікавлені наукою люди користувались іноземною літературою. Отож, цілком імовірно, студенти та науковці були знайомі з деякими видами рукокрилих нашого краю саме завдяки цьому виданню.

Такі старовинні публікації є важливими та цікавими для Інституту еколого-релігійних студій, який цікавиться історією досліджень навколишнього середовища та природничої освіти, тісно пов’язаної із церковними навчальними закладами.

Інформаційна служба ІЕРС

На території Єпископської резиденції МГКЄ в Ужгороді виявили кажана

19 липня у внутрішньому дворі Управління Мукачівської греко-католицької єпархії (Резиденції єпископів МГКЄ), біля Хрестовоздвиженського Катедрального Собору знайшли кажана. За попередніми даними, вид рукокрилого – нетопир білосмугий, або нетопир середземноморський (Pipistrellus kuhlii). Він виявився сильно травмованим через падіння з великої висоти та мав помітні пошкодження тіла, несумісні з життям.

Незважаючи на це, провідний експерт Інституту еколого-релігійних студій (ІЕРС), науковець, біолог Андрій-Тарас Башта спробував за фотографіями визначити, до якого саме виду належить знайдений рукокрилий. Допоміг йому в цьому фахівець зі збереження біорізноманіття ІЕРС Михайло Біланич, який здійснив усні необхідні виміри та детально описав будову вух та носа кажана:

Довжина тіла знайденої тварини становить 4,2 см, передпліччя – 3 см, вуха – 1,2 см, розмах крил – 20 см. Забарвлення спини темно-коричневе. Черевце сіро-бiлувате. Вухо темне, коротке, найширше у середній частині, на верхівці – округле. 

«Якийсь нетопир, ймовірно, нетопир білосмугий, або нетопир середземноморський (Pipistrellus kuhlii)»,

– написав хіроптеролог Андрій-Тарас Башта у відповідь на отриману інформацію.

Раніше в храмі не проводилися ґрунтовні дослідження з виявлення рукокрилих, тому ця знахідка є першою вагомою підставою стверджувати, що в Ужгородському Катедральному Соборі мешкають кажани. Більш точну інформацію про видовий склад і чисельність рукокрилих науковці зможуть надати лише після виявлення колонії в будівлі храму.   

Дослідження кажанів відбувається в рамках співпраці Institute of Ecological and Religious Studies-IERS (керівник  Олександр Бокотей) та Союзу охорони природи Німеччини (NABU Bundesverband, NABU International), керівник проєктів Ivan Tymofeiev (NABU).

Інформаційна служба IERS

Пергач пізній (Eptesicus serotinus) у НПП “Медобори”

Пергач пізній (Eptesicus serotinus) – один із 19 видів рукокрилих, зафіксованих у заповіднику та околицях. Один з 24-х видів роду, один з 2-х видів роду в фауні України. Вид занесено до Червоної книги України.

Ці кажани є одними з найзвичайніших в урболандшафті і часто оселяються в будівлях людей. Більшість випадків виявлення кажанів в оселях людей також пов’язані саме з цією групою кажанів.

Літні сховища розташовані в будівлях: на горищах, у порожнинах стін, димоходах. Виводкові колонії – до кількох сотень особин Місця гібернації – підземні (пивниці, горища i печери) і наземні сховища (порожнини будівель, вентиляційні шахти тощо). Кормовий раціон змінюється залежно від сезону чи регіону і включає жуків, метеликів, двокрилих і перетинчастокрилих.

Продовжити читання “Пергач пізній (Eptesicus serotinus) у НПП “Медобори””