П’ють кров не всі: як церква і науковці зберігають кажанів Закарпаття

Кажанів в Україні та, зокрема, на Закарпатті, інтенсивно почали досліджувати на межі XX-XXІ століть. Однак вивченням рукокрилих місцеві науковці займалися задовго до цього.

Зараз кажани є популярною темою на Закарпатті. Кілька років тому Інститут еколого-релігійних студій виявив цікаву річ, а саме – цілком недосліджений життєвий простір сакральних споруд: горища і вежі храмів та прихрамових споруд. Так почали досліджувати фауну кажанів, а також можливості їх охорони.

Журналісти Район.Хуст поспілкувалися із Біланичем Михайлом Михайлович, експертом зі збереження біорізноманіття Інституту еколого-релігійних студій, завідувачем сектору природи Закарпатського обласного краєзнавчого музею Ім. Т. Легоцького, краєзнавцем.

«У дослідженні кажанів ми робимо те, що можемо, і в першу чергу – це екоосвіта. У 2002 році почалася співпраця екологів з церквою щодо дослідження кажанів, що живуть під дахами храмів. Раніше їх досліджували у печерах, стойнях, підвалах, тому дослідження в церквах є унікальним проєктом, яким вже займаються у Європі. Дослідили близько 65% храмів», – розповідає чоловік.

Каже, що під час війни дослідження стали важчими.

Продовжити читання “П’ють кров не всі: як церква і науковці зберігають кажанів Закарпаття”

Наукові джерела минулого про кажанів

Кажанів в Україні та, зокрема, на Закарпатті, інтенсивно почали досліджувати на межі XX-XXІ століть. Однак вивченням рукокрилих місцеві науковці займалися задовго до цього.

Підтверджує це книга “Природнича історія пана фон Бюффона” (“Herrn von Buffons Naturgeschichte”) 1785 року видання, знайдена у відділі стародруків бібліотеки Ужгородського національного університету. У книжці є розділ про кажанів, ілюстрований чудовими малюнками різних видів рукокрилих:

Оскільки в нашому краї в ті часи своїх друкарень не було, освітні заклади та окремі зацікавлені наукою люди користувались іноземною літературою. Отож, цілком імовірно, студенти та науковці були знайомі з деякими видами рукокрилих нашого краю саме завдяки цьому виданню.

Такі старовинні публікації є важливими та цікавими для Інституту еколого-релігійних студій, який цікавиться історією досліджень навколишнього середовища та природничої освіти, тісно пов’язаної із церковними навчальними закладами.

Інформаційна служба ІЕРС

На території Єпископської резиденції МГКЄ в Ужгороді виявили кажана

19 липня у внутрішньому дворі Управління Мукачівської греко-католицької єпархії (Резиденції єпископів МГКЄ), біля Хрестовоздвиженського Катедрального Собору знайшли кажана. За попередніми даними, вид рукокрилого – нетопир білосмугий, або нетопир середземноморський (Pipistrellus kuhlii). Він виявився сильно травмованим через падіння з великої висоти та мав помітні пошкодження тіла, несумісні з життям.

Незважаючи на це, провідний експерт Інституту еколого-релігійних студій (ІЕРС), науковець, біолог Андрій-Тарас Башта спробував за фотографіями визначити, до якого саме виду належить знайдений рукокрилий. Допоміг йому в цьому фахівець зі збереження біорізноманіття ІЕРС Михайло Біланич, який здійснив усні необхідні виміри та детально описав будову вух та носа кажана:

Довжина тіла знайденої тварини становить 4,2 см, передпліччя – 3 см, вуха – 1,2 см, розмах крил – 20 см. Забарвлення спини темно-коричневе. Черевце сіро-бiлувате. Вухо темне, коротке, найширше у середній частині, на верхівці – округле. 

«Якийсь нетопир, ймовірно, нетопир білосмугий, або нетопир середземноморський (Pipistrellus kuhlii)»,

– написав хіроптеролог Андрій-Тарас Башта у відповідь на отриману інформацію.

Раніше в храмі не проводилися ґрунтовні дослідження з виявлення рукокрилих, тому ця знахідка є першою вагомою підставою стверджувати, що в Ужгородському Катедральному Соборі мешкають кажани. Більш точну інформацію про видовий склад і чисельність рукокрилих науковці зможуть надати лише після виявлення колонії в будівлі храму.   

Дослідження кажанів відбувається в рамках співпраці Institute of Ecological and Religious Studies-IERS (керівник  Олександр Бокотей) та Союзу охорони природи Німеччини (NABU Bundesverband, NABU International), керівник проєктів Ivan Tymofeiev (NABU).

Інформаційна служба IERS

Пергач пізній (Eptesicus serotinus) у НПП “Медобори”

Пергач пізній (Eptesicus serotinus) – один із 19 видів рукокрилих, зафіксованих у заповіднику та околицях. Один з 24-х видів роду, один з 2-х видів роду в фауні України. Вид занесено до Червоної книги України.

Ці кажани є одними з найзвичайніших в урболандшафті і часто оселяються в будівлях людей. Більшість випадків виявлення кажанів в оселях людей також пов’язані саме з цією групою кажанів.

Літні сховища розташовані в будівлях: на горищах, у порожнинах стін, димоходах. Виводкові колонії – до кількох сотень особин Місця гібернації – підземні (пивниці, горища i печери) і наземні сховища (порожнини будівель, вентиляційні шахти тощо). Кормовий раціон змінюється залежно від сезону чи регіону і включає жуків, метеликів, двокрилих і перетинчастокрилих.

Продовжити читання “Пергач пізній (Eptesicus serotinus) у НПП “Медобори””

Команда Інституту еколого-релігійних студій (IERS) підготувала наукове видання про кажанів 

Методичні рекомендації «Вивчення, охорона та приваблення кажанів у сакральних спорудах» вийшли друком у Видавничо-виробничому підприємстві «Місіонер» (Львів).

Біологи Андрій-Тарас Башта та Bilanych Mychail провели наукові дослідження, які лягли в основу видання. Підготовка книжки здійснювалася за загальною редакцією Oleksandr Bokotey. Літературне редагування виконала Natalia Humen-Bilanych, а верстку і макетування – Юрій Гандера. Дизайн обкладинки розробила Василина Куклишин.

Разом з IERS над виданням працювали Асоціація з вивчення та охорони тварин «Фауна», Інститут екології Карпат НАН України, Комісія з питань екології Мукачівської греко-католицької єпархії та Міжрелігійний громадянський природоохоронний форум Східної Європи (IRCEF).

Завантажити книжку безкоштовно можна за посиланням 👇

https://iers.org.ua/metodychni-rekomendatsii-vyvchennia…/

Методичні рекомендації підготовлено в рамках проєкту Bat4man «Підвищення екологічної обізнаності місцевого населення шляхом спільного збереження кажанів в прикордонних районах Угорщини, Словаччини, Румунії та України» за спільної фінансової підтримки ЄС і Союзу охорони природи Німеччини (NABU Bundesverband, NABU International).

Навчальний процес вдосконалює виставка про кажанів

Навчальне півріччя у Загальноосвітній школі №12 м. Ужгорода завершується, але освітній процес триває навіть в ці передсвяткові дні. Саме сьогодні, на свято Миколая тут відкрита виставка “Повітряні акробати ночі”.

Продовжити читання “Навчальний процес вдосконалює виставка про кажанів”

Найменший у світі кажан

У 1973 році біолог Кітті Тхонглонья з Таїланду та його колеги дослідили понад 50 невідомих кажанів у печері біля водоспаду “Сай Йок”. Вчений надіслав свої висновки доктору Джону Хіллу з Британського музею природної історії в Лондоні. На жаль, Кітті Тхонглонья помер, не підозрюючи, що він відкрив новий вид кажанів. Хілл назвав вид на честь першовідкривача – кажан Кітті (Craseonycteris thonglongyai), або свиноносий кажан.

Кажан Кітті є найменшим з усіх відомих сьогодні кажанів і одним із найменших ссавців. Його довжина всього 3 сантиметри, а розмах крил близько 13 сантиметрів. Він настільки малий, що його іноді називають джмелем. Цей малюк має свої унікальні особливості. У нього немає хвоста, але є порівняно величезні вуха, товсті трагуси (вушні виступи) і і схожий на рильце ніс, через що її свиноносим кажаном.

Кажан Кітті — надзвичайно рідкісний вид. Його ареал дуже обмежений, тому тваринам загрожує вимирання. Хоча докладається багато зусиль для збереження цих незвичайних кажанів, все ж через нищення лісів, прокладання автошляхів та туризм вони далі залишаються в небезпеці. Отже, невідомо, чи свиноносі кажани зможуть пристосуватися до ворожого вторгнення людини у їхнє середовище.

Інформаційна служба ІЕРС

Кажани погроулили, як дез-металісти

Вчені з Данії з’ясували, що кажани продукують низькочастотні звуки таким чином, як це властиво людям під час співу у техніці гроулінгу. Тварини також задіюють для цього несправжні голосові зв’язки, але такі звуки призначені для комунікації у контексті конфлікту з родичами, пишуть автори у PLOS Biology.

Myotis daubentonii. Wikimedia Commons

Myotis daubentonii. Wikimedia Commons

Що це за гроулінг?

Гроулінгом називають вокальний прийом, за якого голос звучить гучно та з низькою частотою, подібно до гарчання, через значне резонування гортані. Найбільше поширення він набув у важкій музиці, особливо дез-металі, а також є характерним горловому співу. У гроулі важлива роль належить несправжнім голосовим зв’язкам, які торкаючися зі справжніми голосовими складками збільшують вібрацію структур гортані, даючи змогу досягнути нижчої частоти співу, ніж із використанням лише справжніх голосових зв’язок.

Продовжити читання “Кажани погроулили, як дез-металісти”

Documentary about the Bat4Man project

The film about our project has been finished. It informs the spectators about the project aim, objectives and partner’s activities. The 15 minutes long documentary shares information about the ecological and economical importance of the bats, the necessity of its conservation and good practices for local communities. The pictures were taken in each country in the project implementation area, and it is accessible online in 5 different language version: English, Romanian, Ukrainian, Slovak and Hungarian.

Enjoy watching!

IERS Information Service